Культурологічні аспекти кольору
Еволюція науки про колір
Функція кольору в природі
Фізичні основи кольору
Основні характеристики кольору
Сприйняття кольору
Психофізіологічний вплив кольору
Змішування кольорів
Контраст і нюанс кольору та тону
Побудова гармонійних сполучень кольорів
Колір в образотворчому мистецтві
Колір у декоративному мистецтві
Використання кольору в дизайні
Комп"ютерне кольороутворення
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОЛЬОРУ

«Рисунок и цвет неразделимы; по мере того как пишешь — рисуешь, и чем гармоничнее делается цвет, тем точнее становится рисунок. Когда цвет достигает наибольшего богатства, форма обретает полноту. Контрасты и соотношения тонов — вот секрет рисунка и моделировки».
  П.Сезанн

Одні поверхні поглинають короткохвильові та відбивають довгохвильові промені, інші — навпаки. За такого вибіркового поглинання світлових променів поверхня має визначене забарвлення, визначений колір. Але є поверхні, які рівномірно поглинають та відбивають промені усіх довжин хвиль. Таке поглинання створює сірі поверхні. Чим більше поверхня невибірково відбиватиме промені, тим вона буде білішою, чим більше вона невибірково поглинати промені — тим буде чорнішою. Такі поверхні мають назву "ахроматичних". Ахроматичні кольори мають тільки одну характеристику — світлість, яка визначається кількістю відбитого від поверхні світла.

Біла поверхня відбиває 80% падаючого світла, сіра 40%, і чорна — тільки 3%.

Найменшу світлість має чорний, а найбільшу — білий колір. Сприйняття нейтральних, ахроматичних кольорів залишається незмінним незалежно від інтенсивності освітлення, тобто за будь-якого освітлення ми чітко сприймаємо білі поверхні білими, а чорні — чорними. Це явище можна визначити як константність білизни. Білій об`єкт відбиватиме значно більше світла, ніж інший у межах зору. Отже, цей предмет надасть на сітчатці більш інтенсивного зображення, а це означатиме, що якраз співвідношення, а ні коефіцієнт відбиття світла визначає білу поверхню як саме таку. Білий папір завжди відбиває більше світла, ніж чорний, але світлість білого паперу у темряві, якщо її виміряти інструментально, може бути меншою, ніж світлість чорного, освітленого яскравим сонцем. Поняття константності білизни відрізняється від поняття світлості предметів, яка є порівняними тональними відношеннями між ними.

Залежно від цього можна скласти поступовий ряд ахроматичних тонів від білого до чорного. Назва "ахроматичний колір", тобто "безколірний колір" ще раз вказує нам на нероздільний зв`язок між світлом та кольором. З одного боку, чорне, біле, сіре можна розглядати як щось протилежне кольору, а з іншого — ми розміщаємо чорні та білі фарби поряд з іншими та визначаємо їх також кольорами. Для живописця-художника білий, сірий та чорний є таки ж кольори, як і жовтий, синій, тому що вони використовуються у групі інших кольорів як рівноправні елементи колірної гармонії та колориту. Можна визначити 5 основних ступенів — чорний, темно-сірий, сірий, світло-сірий, білий. Ахроматичний ряд можна розширити до 10 градацій, 20, 30 та більше. Око звичайної людини здатне сприйняти до 500 тональних розтяжок.

Діапазон світлостей від білого до чорного у натурі у тисячі разів привищує діапазон світлостей між білою та чорною фарбами в умовах освітлення майстерні. Передати абсолютні відзнаки об`єктів за силою світла не уявляється можливим. У природі коливання освітлення настільки великі, що без показників вимірювального обладнання важко уявити собі їх чисельне вираження. Сонячне освітлення, наприклад, сильніше місячного у декілька сотень тисяч разів, а чорні предмети і чорні фарби ніколи не будуть абсолютно чорними внаслідок неминучого поверхневого відбиття. Таким чином, відносини світлостей в натурі не можна переносити на полотно в їхніх абсолютних величинах, необхідно їх умовно перекладати. Ахроматичні кольори об`єднуються у І групу.

ІІ групу складають хроматичні кольори, тобто кольорові, зафарбовані. Звідси трапляються вислови: поліхромний розпис — багатоколірний; монохромний — одноколірний. Хроматичні кольори відрізняються один від одного за трьома характеристиками: колірним тоном, світлістю та насиченістю. Картина — це пофарбована поверхня, система колірних плям. Кожна колірна пляма відрізняється від іншої за цими трьома характеристиками. У мистецтвознавчої практиці терміни "колірний тон", "світлість", "насиченість" використовуються дуже плутано, але для теорії кольорознавства ці поняття мають важливе значення, так як служать основою систематизації колірних явищ у природі та мистецтві. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він вже є хроматичним.

Колірний тон — це така ознака хроматичного кольору, за якою один колір або відтінок відрізняється від іншого та йому можна дати назву "жовтий", "синій", "червоний". Колірних тонів існує 7, це кольори спектру з визначеною довжиною світлової хвилі, а кольорових відтінків значно більше, чим назв для них. Наприклад, працюючи з 30-40 зеленими відтінками, ми зможемо визначити словесно тільки деякі (світло-зелений, жовто-зелений, темно-зелений, салатовий, бірюзовий, сіро-зелений, теплий зелений). Художники використовують замісто словосполучення "колірний тон" слова "колір" або "колірний відтінок". Термін "колірний тон" більш вузький до поняття "колір". Колір характеризує не тільки хроматизм ізольованої плями фарби, але й усій картини цілком. Ми оцінюємо це у вираженнях типа: "гарно за кольором, красиво за кольором, не відчуває кольору, підкорює колір принципам світлотіні". Відсутність фарб яскравих спектральних кольорів пояснюється не недостачею технічних засобів і наукових знань, а самою природою матеріальних фарб, які не можуть випромінюватися та бути прирівняні до спектральних. Зміна колірного тону при механічному змішуванні дає нові колірні відтінки.



Приклади зміни колірного тону


Світлість кольору (або яскравість), як хроматичного, так і ахроматичного — це ступінь різниці визначеного кольору від чорного або білого. Синоніми — тон, світлосила, тональність. Світлість кожної колірної плями залежить від 2-х компонентів — від світлості чорного, яке є у даному кольорі, та від власної світлості колірних променів. Є одна цікава особливість: чистий спектральний синій темніше червоного, чистий спектральний червоний темніше жовтого. У практиці можна використовувати й власну світлість, і суміші з білим або чорним. Будь-якому кольору завжди відповідає ахроматичний колір, рівний йому за світлістю. Терміни "світлість" та "колірний тон" тісно пов`язані за своїм змістом з поняттями "тон" та "колір". В мистецтвознавчої практиці розповсюджено розподілення художників на тоновиків та колористів, на рисувальників та живописців, це також пов`язано з проблемою зв`язку світлості та колірного тону і має на увазі художників, в картинах яких перевершує ахроматичний або хроматичний початок. У натурі колірний тон та світлість (тональність) завжди виявляються разом, нероздільно, їх розподілення — умовність образотворчого мистецтва.

Цікаво, що великого успіху набули фільми "польської школи" саме у чорно-білому варіанті. У Польщі з кольоровою плівкою почали працювати значно пізніше, на відміну від інших країн. Прихід кольору в кіно, взагалі, означає серйозну естетичну революцію. Адже таке кіно повинно бути видовищем, що потребує руху і простору, динамічної дії та нової драматургії. Але вишукана психологічна драма з повільною манерою оповіді, характерна для польського кіно, досягає великого успіху більш у чорно-білому, ніж у кольоровому варіанті. Видатний режисер А.Вайда зазначає, що найчастіше трагедію показують в темній тональності. На його думку, це неправильно, бо злочин особливо жахливий, коли він діється серед білого дня".

Для визначення світлості розглянемо такий знайомий художникові факт, як розбілювання кольорів, тобто їхнє висвітлення і одночасне зменшення кольоровості. Збільшенням розбілювання можна зовсім втратити офарблення і одержати, кінець-кінцем, один білий колір. У художників цей прийом зветься розтяганням кольорів. Проміжних кольорів від повнокольорових (насичених) до білих художник вживає тоді, коли йому треба показати на картині багато світла. Для визначення ступеня розбілювання даного кольору вживають слів "світлий" та "темний", наприклад, світло-фіолетовий або темно-фіолетовий. Коричневий — це темно-оранжевий, тобто в розтяганні береться менше оранжевого та багато чорного. Відносна світлість фарби чи будь-якого предмета визначається порівнянням їх з ідеально білою, яскраво освітленою поверхнею. Яскравість є характеристикою освітлення, що зазвичай зростає при збільшенні його інтенсивності. Зорове представлення про яскравість звичайно оцінюється в межах діапазону "тьмяний-сліпучий" та відноситься тільки до випромінюваних кольорів. Сила світла чи яскравість освітленої поверхні є найбільш зрозумілими характеристиками освітленості, які оцінюються оком. Яскравість кольору залежить від інтенсивності світлового променя, тобто від амплітуди коливань певної хвилі.



Зміна світлості ахроматичних кольорів





Зміна світлості хроматичних кольорів


За будь-якого ступеня освітлення в будь-якому мотиві будуть проявлятися 3 компоненти: світлий, середній та темний. Дотримування цього закону — гарантія правильного зображення натури та гарного сприйняття її глядачами. Не можна "добирати" колір предмету, якщо не визначені загальні тонові або світлотні відношення, котрі тримають усю картину. Це наочно виявляється при репродуціюванні картин. Перевершують чорно-білі репродукції. В однієї книзі картина більш зелена, в другої — більш червона, але загальне враження залишається, коли світлотні (тонові) відносини передані правильно. Цей закон подібний до простої класифікації, якою ми користуємося, маючи справу з різноманітністю тих або інших явищ. Наприклад, усі люди різного зросту — але ми їх розподіляємо на 3 групи: високих, середніх та маленьких. Світлотінь в об`ємній формі також багата градаціями, але художники відокремлюють 3 головних елементи: світ, напівтінь та тінь. будь то орнаментальна композиція, натюрморт, пейзаж, портрет або сюжетна композиція, не можна зробити зображення гарно сприйнятим оком, якщо в ньому не буде цих трьох компонентів. Основними треба вважати 3 варіанти організації зображення:
• світлій предмет на темному фоні;



І.Левітан. "Латаття", олія, 1895 р.


• темний предмет на світлому фоні;



П.Брейгель, "Мисливці на снігу", олія, 1565 р.


• на фоні середнього тону світле та темне у предметі, але слід відмітити, що іноді рівна відзнака за світлістю 3-х компонентів не завжди легко сприймається оком. Все одно буде потрібним виокремлення композиційного центру за тоном. Знання цих закономірностей звільнить художника від довгих інтуїтивних пошуків. На етапі розробки ескізу художник може уявити собі взаємодію тонів, але він не повинен робити з цього схему. Головним суддею повинно бути око. Також відомо, що тонові пропорції з ескізу бувають непридатними до великої картини.



Чха Де До. "Гілка", туш, сер. ХХ ст., Корея


Насиченість — ступінь кольоровості плями фарби порівняно рівною їй за світлістю ахроматичною плямою. Наприклад, колір апельсину та колір піску мають один колірний тон (оранжевий), однаково світлі та все ж мають велику різницю. Апельсин більш оранжевий, ніж пісок. Таки ж відношення зеленого яблука та зеленої трави. У звичайної мові ми кажемо: "тьмяний, слабкий, в`ялий, бляклий" оранжевий колір піску та "сильний, яскравий" оранжевий колір апельсину. Умовно насичування кольору можна уявити як поступове перетворювання чорно-білої фотографії на кольорову. Насиченість — поняття особливо важливе для живописця. У починаючих предмети якось невизначено трактуються по ступеню кольоровості. Дуже помітно це у живопису тіла людини, яке стає то білильним, то грязно-сірим, то неправдоподібно яскравим. У пейзажу від вірної передачі насиченості неба, води, землі, світла та тіней в основному залежить правдивість передачі стану природи. В багатьох посібниках з кольорознавства термін "насиченість" змінюється словом "чистота", "ясність" і ці терміни розглядаються як синоніми. При популярному викладанні питань кольорознавства таке споріднення для простоти допускається, але воно стає неприємним при більш глибокому та професійному розгляді проблем теорії кольору. Під "чистотою" кольору у кольорознавстві мають на увазі відсутність сумішок інших кольорів. Не всі спектральні кольори у цьому значенні є чистими, будучи при цьому насиченими. Чистих тільки 3 кольори, 3 фарби: червоний, жовтий та синій, це первинні, основні кольори. Фіолетовий, оранжевий, зелений не можуть бути чистими. Їх називають доповняльними (додатковими) або похідними (складеними). Інтенсивність кольору є силою враження, що впливає на наше око. Інтенсивність чорного кольору становить 0, інтенсивність синього мала, а найбільшу інтенсивність мають жовті та червоні кольори.



Зміна насиченості кольору


Насиченість кольору необов`язково пов`язана з його естетичною оцінкою. Ми часто зустрічаємось зі спробою затвердити у живопису красу "тьмяного, брудного, глухого" кольору, показати красу кольорів непомітних, глибше проникнути у кольорову красу природи, де перебільшують кольори мало насичені. Використання "брудних" кольорів у визначеної системі відносин дозволяє іноді отримати дуже надзвичайної дзвінкості. Це свого роду секрет, таємниця художника. Усе залежить від сюжету, фактури кольорового шару, характеру ліній та плям. Делакруа казав: "Дайте мне грязь, и я напишу вам солнце". Поняття співвідношень "насичений-ненасичений" дуже близькі поняттям "контраст-нюанс" (див. розд. "Теорія кольору" — "Контраст і нюанс кольору та тону"; розд. "Практика" — "Основні характеристики кольору", "Контраст кольору", "Нюанс кольору та тону").

«В арсенале человеческих восприятий цвет является одним из основних моментов, потому что это одно из сильнейших ощущений, получаемых человеком от природы. Но человек может представить себе цвет и одним лишь условным мышлением».
  М.Сарьян

«Деякі художники перетворюють сонце у жовту пляму, а варто вміти перетворити жовту пляму на сонце».
  П.Пікассо

«Черный с его глубокой темнотой необходим, чтобы полихромное сияние света могло определиться в своих границах. Светлая же лучистость белого — чтобы цвет мог обрести материальную силу. Между черным и белым пульсирует живой мир хроматических явлений».
  Й.Иттен




Насичені кольори. Й.Бокшай. "Зима", пастель, 1927 р.





Малонасичені кольори. П.Фомін. "Весна", олія, 1974 p.


Ці три характеристики кольору в натурі майже неподільні — кожний колір їх має, але прояснюючи кожну з них, ми можемо точніше усвідомити, що саме являє собою даний колір. Для зміни кольору використовують білий (для розбілювання й зняття яскравості, разючості), чорний — для одержання нових, приглушених відтінків. Встановлюючи першу ознаку — колірний тон, ми зазвичай порівнюємо кольори за ознакою теплохолодності. Наприклад, зелений колір у природі має безліч відтінків — але одні з них будуть виглядати більш теплими, інші — більш холодними. Проте не механічним порівнянням кольорів за їх характеристиками повинні ми керуватися. Засобом кольору художник передає різноманітність життя та своє відношення до нього (докладніше це розглядається у розд. "Теорія кольору" — "Історично-культурологічні аспекти семантики кольору", "Колір в образотворчому мистецтві", "Колір у декоративно-прикладному мистецтві"). У художній практиці різні пропорції того чи іншого кольору при змішуванні дають велику кількість перехідних тонів. Уміння розрізняти ці відтінки у послідовному підсиленні або послабленні важливе і для загального розвитку, і для успішного виконання робіт у будь-якої професії. Доцільним у навчанні японських школярів вважається використання спеціальних ігор для складання нюансних кольорових переходів до 200 відтінків.

Такі терміни, як "колір", "колірний тон", "світлість", "червоний", "синій", "ахроматичний", "яскравий" і ін. відносяться до реакції на колір, тобто до відчуття людини, і в цьому змісті виступають психологічними. "Психофізичний колір" — нове визначення кольору в колориметрії, де можуть бути проведені точні виміри. Колориметрія відноситься до області психофізики, що граничить із психологією, фізикою, фізіологією і хімією. З початку 30-х років ХХ ст. колориметрія була поставлена на точну кількісну основу, загальноприйняту в міжнародній практиці. Колір виражається трьома числами, координатами кольору МКО (див. розд. "Комп'ютерне кольороутворення"). МКО — міжнародна комісія з освітлення.

У кольорознавстві часто вимірюють не насиченість, що сприймається візуально, а так звану чистоту, або колориметричну насиченість кольору, котра визначається відношенням яскравості спектральної складової до загальної яскравості кольору. Чистота кольору — відносна величина та виражається звичайно у відсотках. Чистота спектральних кольорів приймається рівною 1, або за 100 %, а чистота ахроматичних кольорів рівна 0. Знаючи про колірний тон, світлість та насиченість кольору можна кількісно виміряти будь-який колір. Наймала зміна однієї з трьох складових тяжіє за собою зміну кольору. Для вимірювання кольору застосовують спеціальні прибори — спектрофотометри та колориметри різноманітних систем. Особливо важно знати кількісне співвідношення кольорів в галузях виробництва, де необхідне точне відтворювання колірних відтінків — у поліграфії, текстильної промисловості, на телебаченні, при офарбленні приміщень чи автомашин. Всі методи вимірювання кольору в колориметрії засновані на порівнянні кольорів, що знаходяться в однієї площині та при однакових умовах освітлення.

Система природних кольорів (NCS) забезпечує ефективний метод, що дозволяє проводити оцінку кольору без кольоровимірювальної апаратури та зразків кольору для порівняння. Система може використовуватися для визначення кольору стіни в кімнаті, кольорових аркушів на відстані, визначеного офарблення зразка при одночасному контрасті. Визначений у такий спосіб колір є абсолютним виміром, заснованим на загальному кольоросприйнятті та відмінним від психофізичного визначення (див. розд. "Сприйняття кольору"). Поняття NCS зв'язують з ім'ям Е.Герінга, теорія колірного зору якого продовжує одержувати усе більше визнання.

У Шведському центрі кольору, створеному 1967 року, під керівництвом А.Харда була розроблена нова інтерпретація теорії Герінга, названа "Естественной цветовой системой" — ЕЦС (Natural Colour System — NCS). В основу системи було покладено сприйняття кольору, притаманне психофізіології людини і відмінне від оцінки кольору як суто фізичної величини, коли його параметри фіксуються вимірювальним обладнанням. За думкою Харда, сьогодні вже недостатньо вивчати колір лише як фізичне явище, необхідно створення ємної колірної мови, за допомогою якої людина могла б вільно виражати свої думки та бути зрозумілою іншими. NСS, за замислом колективу авторів, є методом опису відношень між кольорами виключно на основі їх оцінювання природним почуттям кольору людини. Система природних кольорів була продовжена й шведським фізиком Т.Йоханссоном.

Основу NCS складає розпізнавання 6 психологічних первинних кольорів: білого, чорного, жовтого, синього, червоного і зеленого. Відношення між кольорами в системі NСS можуть бути представлені колірним тілом та двома його проекціями — колірним трикутником та колірним кругом. Трьома параметрами NСS є:
1. Чорнота (Ч) чи білість (Б) — параметр, що фіксує візуальну близькість кольору до білого або чорного та замінює поняття "яскравість";
2. Кольоровість, К (російською "цветность" — Ц) — ступінь наближення кольору до такої максимальної сили, яку тільки можна собі уявити (насиченість);
3. Колірний тон (О К) — ступінь подібності будь-якого відтінку чотирьом основним кольорам.


 


Прийняті на сьогоднішній день рівні точності щодо визначення кольору:
• відноситься до найбільш загальних позначень кольору, наприклад "жовтий" автомобіль. На цьому загальному рівні досить 10 загальних назв колірного тону: рожевий, червоний, жовтогарячий, коричневий, маслиновий, жовтий, жовто-зелений, синій і пурпурний та ахроматичні кольори білий, сірий, чорний;
• список найменувань збільшується за рахунок додавання 16 назв колірних тонів типу "червоністо-жовтогарячий", "зеленувато-синій" і ін.;
• 267 найменувань кольору ISCC — NBS. Позначення кольору виходять за рахунок додавання термінів, що вказують на ступінь світлості і насиченості: яскравий, глибокий, світлий, середній, блідий, темний і ін. На цьому рівні точності колір можна визначити як "чистий зеленувато-жовтий";
• колірний простір розподіляється на 1000-10000 кольорів. Найменування кольорів досить громіздкі, тут переважно застосовувати цифрові чи буквені коди;
• число кольорів, що визначаються візуально, можна збільшити до 100000, цифрові позначення також ускладнюються;
• необхідні оптичні прилади. Число категорій кольорів доходить до 5000000 і вже задається трьома параметрами (наприклад 0,291; 0,433; 0,468).
 
©2006—2019 Академія кольору