• Культурологічні аспекти кольору
• Еволюція науки про колір
• Функція кольору в природі
• Фізичні основи кольору
• Основні характеристики кольору
• Сприйняття кольору
• Психофізіологічний вплив кольору
• Змішування кольорів
• Контраст і нюанс кольору та тону
• Побудова гармонійних сполучень кольорів
• Колір в образотворчому мистецтві
• Колір у декоративному мистецтві
• Використання кольору в дизайні
• Колір і транспорт
• Суперграфіка
• Фірмові кольори
• Національний стиль і
псевдонаціоналізація у дизайні та рекламі
• Комп"ютерне кольороутворення
| СПРИЙНЯТТЯ КОЛЬОРУ
| «Избирательность восприятия ярко проявляется у художников не только непосредственно в процессе изобразительной деятельности, но и в повседневной жизни. Их всегда привлекают прежде всего красота людей, природы, соразмерность линий, форм, цвета». |
| |
В.Кузин
|
Феномен сприйняття кольору і особливості взаємодії організму людини з кольором здавна цікавили дослідників душі. Сотні поколінь учених намагалися зрозуміти загадку глибинного впливу кольору на внутрішнє життя людства. Древні індуси, наприклад, вважали людину "світлоносною", розуміючи в цьому фундаментальну єдність колірних енергій та "соків" тіла. Згідно твердженням індійських йогів наш організм зітканий з переплетених вібрацій звуків та кольорів, мелодій та світлових потоків, динаміка котрих повністю визначає життєдіяльність та психічну сферу людини. Древні ясновидці відмічали існування глибинних відповідностей, що спостерігаються між різними енергітійними центрами ("чакрами") та певними кольорами. Вчення Живої Етики, яке відроджено з надр древніх езотеричних орденів подружжям Реріх, містить багато посилань на прямий зв'язок між кольорами ауральної енергооболонки людини та певними психічними станами, які спостерігають екстрасенси. Пурпур урочистості, смарагд мужності, рубін стійкості, сапфір спокою — такі метафори "Агні Йоги", які затверджують єдність кольору та душі, єдність світлових енергій та психічних процесів. Відомий всьому світу ясновидець Р.Штайнер розробив власну класифікацію типів людини виходячи з кольорів випромінювань їхніх аур. Він вважав, що "…большая часть сущего, того, что мы видим, творчески родилась именно из мира цвета". Подібні класифікації зустрічаються й у багатьох інших екстрасенсів, психологів та психіатрів, причому можна зробити висновки, що вони збігаються в основних своїх твердженнях та намагаються вивчити закономірності, які простежуються у зв'язках психічних станів і колірних асоціацій, породжених в душі високоемоційної людини.
Великий внесок у розвиток науки зробило подружжя радянських вчених Кірліан, які винайшли у 40-х роках ХХ ст. високочастотну фотографію, що дозволяє побачити та зафіксувати випромінювання матеріальних об'єктів. Ефект Кірліан — це світіння газового розряду, який виникає біля поверхні досліджуваного об'єкту в електричному полі високої напруженості. В ході експериментів було виявлено, що випромінювання людини у стані дисгармонії, страху, агресії, роздратування мають червону колірну гаму. У людей гармонійних, спокійних, чесних колір випромінювань блакитний, синій, фіолетовий. Ці кольори відповідають й кольорам рослин у стані спокою. В експериментах з рослинами при мисленому посиланні їм людиною позитивних емоцій, добра і кохання блакитне світіння листочків посилюється, якщо ж людина має намір зрізати квітку, біль та страх проявляються сполохами яскраво-червоного кольору. Сучасні дослідження світіння людини ставлять своєю метою використання новітніх підходів в медицині, зокрема лікування на основі аналізу випромінюваного кольору і оцінки відповідного фізичного та психоемоційного стану.
Відображення дійсності починається з відчуттів. Відчуття відображають окремі властивості предметів та явищ, які впливають на наші органи почуттів безпосередньо. Людина відчуває запахи, смаки, колір, фактуру. Можна стверджувати, що колір є одиницею людського сприйняття поряд зі звуком, формою, простором тощо. Відчуття стають первісним джерелом усіх наших знань про реальну дійсність. Древні йменували очі "вікнами" організму, "ґратами сприйняття". Ми звикли до того, наш організм сприймає колірні потоки за допомогою зорового аналізатора. Одначе, це не єдиний канал, по котрому колірна енергія може досягати організму. Чисельні дослідження феномену шкіряного зору довели принципову можливість сприйняття кольору не тільки сітківкою ока, але й практично всіма клітинами організму. Наприклад, відомий російський психолог О.Н.Леонтьєв розробив методику розвитку у осіб високої чутливості до кольору. В експериментах йому вдалося створити в групі дослідження умовний рефлекс на сприйняття колірних потоків долоню: колірний промінь потрапляв на долонь, а спеціальні пристрої регістрували відповідні реакції, причому їх характер точно відповідав спектральному складу падаючих променів. В цих експериментах повністю виключалася можливість побачити колірні промені очима. Аналогічні дослідження проводилися у 70-ті роки у Чехословаччині. Оголений дослідник з закріпленими на тілі датчиками заходив у "кольорову" кімнату, де всі предмети були пофарбовані в один колір. Спеціальні пристрої фіксували цілковито певну реакцію людини на сприйнятий шкірою кольору. В ході чисельних опитів самі дослідники несвідомо навчилися розпізнавати кольори, в поле дії яких вони потрапляли. Світло та колір впливають й на сліпих. В однієї з канадських шкіл для сліпих дітей стіни перефарбували з оранжевого на блакитний, через деякий час у всіх школярів зменшився кров'яний тиск. Відомий вчений Д.Блохінцев казав, що "…фактов всегда достаточно — не хватает фантазии". Кольоропсихологами накопичено величезну кількість дивовижних фактів, які підтверджують правильність колірно-енергетичної моделі древніх. Сучасні парапсихологи, медики та фізіологи експериментально підтвердили оправданість цих дивних, але глибоко істинних моделей давніх людинознавців. Зафарбоване світло за допомогою кольорових мінералів використовувалося лікарями Давнього Китаю для лікування багатьох хвороб. Біолог Е.Шноль вважав, що по нервовим волокнам організму людини рухається зовсім не електричний імпульс, а колірні потоки. Нервові волокна виявилися точним аналогом сучасних світловодів. Нерв навіть пристосований до проходження кольору. Дослідження вчених останніх років однозначно довели проходження колірних променів по організму людини не по кров'яним судинам та клітинному простору, а по тим самим напівмістичним та анатомічно не розпізнаним "енергетичним судинам", про котрі здавна казали східні голкотерапевти. День сьогоднішній потребує перекладу століттями накопиченого досвіду та фактів на мову сучасної науки. Вплив кольору враховують медики та художники, психологи та будівельники, педагоги та рекламісти, вчені та політики, фотографи та дизайнери.
Відображення предметів та явищ у різноманітності їх властивостей та особливостей уявляє собою сприйняття. Сприйняття — це цілісне відображення предметів, ситуацій та подій при безпосередньому впливі фізичних подразників на органи чуття. Разом з процесами відчуттів сприйняття забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію в оточуючому світі. Відчуття знаходяться в нас самих, а властивості предметів, що сприймаються, локалізовані в просторі. Цей процес, характерний для сприйняття, на відміну від відчуття, називається об`єктивацією. Якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не предмети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо, як це буває при деяких серйозних психічних захворюваннях. Однак у повсякденні, хоч на органи чуття діють окремі фізичні та хімічні подразники, у нас виникають образи цілісних предметів, які не можна скласти з суми відчуттів. Ми сприймаємо не окремі кольори, звуки, запахи, а речі, що мають певні властивості. Крім того, подразники, що діють на органи чуття, постійно змінюють свої просторово-часові, якісні та кількісні характеристики, але ми сприймаємо речі такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Так, залежно від різної освітленості предметів, змінюється спектральний склад світла, що діє на сітківку, але фізично колір предмета не змінюється. Сприйняття, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприйняття вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприйняття з потоку відчуттів, що йдуть ззовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції.
Предметність сприйняття — це здатність людини сприймати світ не у вигляді набору непов`язаних один з одним відчуттів, а в формі відокремлених один від одного предметів, що мають властивості, які викликають дані відчуття.
Цілісність сприйняття виражається в тому, що сприймаючи певний об`єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, сторони, властивості і водночас об`єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому і виникає його образ в цілому.
Константність сприйняття — це здатність сприймати предмети відносно постійними за формою, кольором, величиною та рядом інших параметрів незалежно від змін фізичних умов сприйняття.
Категоріальність людського сприйняття проявляється в тому, що воно носить узагальнений характер, і кожен предмет ми позначаємо словом-поняттям, відносимо до певного класу. Відповідно до цього класу в предметі ми бачимо ознаки, притаманні всім предметам даного класу.
Відчуття та сприйняття людини виконують у її життєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприйняття повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації. В історії психології були спроби трактувати відчуття та сприйняття як умовні знаки, а не зображення, образ дійсності. У ХІХ ст. німецький фізіолог І.Мюллер навів переконливі, на перший погляд, докази залежності відчуття від будови рецептора, органа чуття, де воно виникає, а не від природи подразника, що його викликає. Так, сітківка ока дає зорове відчуття під дією різних подразників: світла, електричного струму, механічного тиску. Проте, той самий подразник може викликати різні відчуття залежно від того, на який рецептор він діє. Електричний струм, діючи на око, породжує зорове відчуття, діючи на вухо- слухове відчуття. Але наведені приклади можна трактувати інакше, якщо розглядати їх у змісті тієї ролі, яку відіграють відчуття та сприйняття у життєдіяльності. Людина може дізнаватися об'єктів, незважаючи на зміни їхнього кольору, розміру, відстані і ракурсу зображення. Також, незалежне від варіантів (інваріантне) впізнання зображень вимагає високого рівня узагальнень і не може бути зведене до вроджених механізмів. При необхідності людина може розрізняти окремі зображення усередині одного класу, виявляючи їх конкретні індивідуальні особливості (наприклад, ялину серед групи дерев). Здатність до такого упізнання ще довгий час буде недоступна комп'ютеру, що позбавлений здатності до аналізу принципово нової інформації, до її узагальнення й осмислення.
Регуляція поведінки чуттєвими образами вимагає якнайточнішого відображення властивостей предметів і явищ. Тому й рецепторні апарати мають бути добре пристосовані до специфічних зовнішніх подразників (електромагнітних та акустичних коливань, механічного тиску тощо). У процесі еволюції рецептори різних представників тваринного світу напрочуд досконало пристосувалися до подразників, пов'язаних з біологічно важливими об'єктами. Наприклад, анатомо-фізіологічна будова ока кішки дає можливість цьому нічному хижакові бачити один квант променевої енергії. Деякі риби здатні відчувати напругу магнітного поля. При створенні технічних пристроїв для фіксації тих чи інших властивостей навколишнього світу людина здебільшого наслідувала природу. Згадаймо, наприклад, аналогії у будові ока і фотоапарата.
Чуттєві образи невіддільні від предметів, що їх викликають. Тому людина звичайно не розрізняє предмет, що сприймається, та його образ. Проте, таке розрізнення дуже важливе, бо чуттєві образи завжди бідніші й обмеженіші порівняно з відображеними в них предметами та явищами. По-перше, у фізичному світі є об'єкти, які не сприймаються без спеціального обладнання, наприклад мікроорганізми. По-друге, об'єкти можуть бути сприйняті хибно, про що свідчать ілюзії та помилки сприйняття. По-третє, змістовність і глибина чуттєвого відображення в різних людей неоднакові, в залежності від попереднього досвіду, теоретичних знань, рівня мислення, мотивації тощо. Індивідуальні відмінності у відчуттях та сприйнятті свідчать про можливість розвитку цих психічних процесів, завдяки чому людина може отримувати більш повні та різні знання, досконаліше пристосовуватися до дійсності та змінювати її. Наявність розбіжностей між фізичним світом та його чуттєвим відображенням вимагає знань властивостей і закономірностей цього відображення, щоб ураховувати їх на практиці. Відчуття, як елементарне відображення матеріального світу, закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ — якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яскраво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єктивним відображенням об'єктивного світу. Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивостями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у людини лише п'яти органів чуття — зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше, наприклад, вище описане відчуття кольору шкіряним покровом.
Відображення реальності у виді образів предметів та явищ може здійснюватися і після закінчення впливу на нас оточуючого світу. Це — уявлення, які стають образами раніше сприйнятих явищ або предметів. Уява — це психічний процес, який виражається в створенні людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Уява відрізняється від сприйняття тим, що її образи не завжди відповідають реальності, в них присутні елементи фантазії. Уява тісно пов`язана з мисленням, відчуттям та пам`яттю. В художній уяві переважають чуттєві зорові або слухові образи. У формуванні психології сприйняття зіграли свою роль різні історичні фактори: загальні філософські теорії, відкриття у фізіології, психологічні дослідження, успіхи в методології. Зорова пам'ять є здатністю зберігати, а потім і зорове відтворювати бачені у минулому предмети і явища реальної дійсності. У художників зорові уявлення набувають розвитку у такому напрямку, що дозволяють їм бачити ці образи ніби намальованими на двохмірній площині та засоби, за допомогою яких вони зображені.
Відчуття, сприйняття та уявлення — це наочні образи предметів. Далі людина повинна порівняти, узагальнити, проаналізувати отриманні дані. Все це дуже важливо для творчої людини, яка повинна "передумувати" дійсність та створити що-небудь: літературний, музичний твір або твір мистецтва, наукову чи технічну розробку. На всіх етапах творчості потрібна напружена праця, активна робота думок, вивчення дійсності, постійне порівняння її з виниклими образами. Оскільки реальний світ, який являється нам, в багатьох відношеннях відрізняється від фізичного світу, можна припустити, що сприйманий світ є кінцевим результатом процесів, які відбуваються в головному мозку та нервовій системі. Цей світ в деякому ступеню схожий с реальним, але й значно відрізняється від нього, бо збагачений почуттями та емоціями художника.
| «В своем жизненном опыте мы редко имеем дело с беспредметным цветом. Мы видим оранжевый апельсин, зеленую траву, карие глаза, а не просто отдельные цвета. В быту нам практически невозможно отделить информацию от той, которая ее сопровождает, от контекста, в котором мы воспринимаем цвет. Для человека чаще всего цвет рассказывает о предметах и явлениях. Он позволяет судить о том, созрела ли ягода или она еще зеленая. Здоров ли ребенок или у него красное горло. …То, что мы видим, слышим, осязаем, помним, обоняем, чувствуем, — все это синтезируется в единую и неразрывную картину мира». |
| |
Н.Серов
|
Для виникання відчуттів необхідна, насамперед, наявність впливу на органи чуттів явищ оточуючого світу, які мають назву подразників. Це дуже важливо. Павлов, видатний російський фізіолог, писав: "Мы окружены массой картин, звуков и т.д., но если они не причиняют нам важного в каком-либо отношении раздражения, то мы относимся к ним безразлично, как будто они не существуют". Процес подразнення у нервовій тканині викликає збудження, а збудження нервових клітин за обов`язковою участю клітин кори головного мозку й надає відчуття. Усі відчуття розподіляються на зорові, слухові, нюхові, смакові, сприймальні дотиком, кінетичні. Мабуть самими важливими стають зорові відчуття, вони виникають внаслідок дії світлових промінів на світловий рецептор ока. Завдяки зоровим відчуттям людина пізнає освітленість, колір предметів, їх величину, пропорції, об`єм, конструкцію, фактуру, просторові відношення.
Процес сприйняття можна уявити таким чином:
Гельмгольц вважав, що сприйняття простору, форми, кольору, величин, фактур є результатом систематичного вчення: "Ощущения органов чувств являются для нашего сознания сообщениями и от нашего интеллекта зависит, как будет понято их значение. Лишь благодаря опытам мы смогли научиться принимать во внимание законы освещения, атмосферную дымку, геометрическое перекрытие одного тела другим, размеры людей и животных". Герінг шукав пояснень колірним явищам у фізіологічних механізмах, тоді як Гельмгольц наполягав на поясненнях з точки зору минулого досвіду. Наприклад, явище контрасту, коли сірий колір здається більш темним у світлому оточенні, ніж у чорному, Гельмгольц вважав наслідком помилкових суджень. Герінг, одначе, пояснював це взаємодією сусідніх ділянок сітчатки ока: зорове подразнення приводить не тільки до визначеної хімічної реакції на відповідної ділянці, але й до протилежної реакції на сусідніх ділянках.
Існує трикомпонентна теорія зору, з якої слід, що в сітчатці ока знаходяться три кольоросприймаючих апарати, подразнення кожного з яких викликає відчуття червоного, синього та зеленого кольорів. У звичайних умовах зорового сприйняття колір збуджує відразу два чи три апарати одночасно. Світло, яке характеризується різною довжиною хвиль, впливає на кожен апарат з різною силою. У результаті різних комбінацій і виникають відчуття різних кольорів. Відчуття білого кольору виникає при сприйнятті хвиль, які впливають на всі апарати одночасно та з однаковою силою.
Довгий час трикомпонентній теорії Ломоносова-Юнга-Гельмгольца протиставлялася теорія опонентних кольорів Герінга про 4 основні кольори. Сучасні дані показують, що обидві теорії співіснують: трикомпонентна теорія описує властивості лише рецепторного рівня, а чотирикомпонентна — відбиває властивості переробних ланок зорової системи більш високого рівня. Біологи встановили, що людина має сенсори іншого типу, відмінні від відомих колбочок для червоного, зеленого і синього діапазонів. Ці сенсори здатні сприймати інші кольори, крім базових. Порівняно в більшої кількості такі колбочки зустрічаються у жінок.
1981 р. американські вчені Д.Хьюбел та Т.Вайзел отримали Нобелевську премію за дослідження механізму зору людини. Вони довели, що із очей у мозок поступає зовсім не інформація про червоний, синій та зелений. Насправді мозок отримує дані про градації світлості (різницю світлого та темного) та про різницю зеленого-червоного і синього-жовтого. Поглинання світла рецепторними клітками призводить до складного процесу утворення електричних імпульсів, що у кінцевому рахунку кодуються в колірні сигнали і сигнал "світло-темрява". Ці відкриття ставлять під сумнів деякі фундаментальні основи теорії кольору та дозволяють ще раз наголосити, що колір і його сприйняття — найскладніші багатогранні і суб'єктивні явища. Прийнята на сьогоднішній день 4-компонентна модель колірного зору достатньо умовна і не в змозі пояснити всі особливості цього процесу. І досі не розв'язана проблема подолання межі між фізичними закономірностями, що організують роботу фізичного апарата сприйняття, і виникненням психічного феномена. Ні теорія Ломоносова-Юнга-Гельмгольца, ні теорія Герінга не в змозі повністю пояснити, як сигнали перетворюються на мислений образ об'єкту. Ще Кант визначив розум як здатність сприймати ідеї, звідки випливає, що для здатності сприймати колір необхідно встановлення відношень між зором і розумом для виховання на ґрунті колірного зору почуття кольору (колориту).
Феномен колірного зору не можна уявити собі як просту технічну схему. Сприйняття кольору обумовлено не тільки стимуляцією ока визначеною довжиною хвиль та величиною інтенсивності світла. Сприйняття виходить за межі безпосередніх даних від відчуття. Сприйняття та мислення не існують незалежно одне від одного. Арнхейм з цього приводу писав,
що "…визуальное восприятие не является механическим регистрированием сенсорных элементов, оно оказывается поистине творческой способностью мгновенного схватывания действительности, способностью образной и изобретательной".
В оці розрізняють частини — світло-заломлюючу (роговиця, зіниця, склоподібне тіло) і світлочутливу (сітківка з її чуттєвими до денного кольорового світла колбочками трьох видів і чуттєвими до темряви паличками).Зоровий апарат людини схожий з фотоапаратом. Зіниця є своєрідним вікном, скрізь яке світлові промені проникають у середину ока. За зіницею знаходиться кришталик, за формою схожий на двічивипуклі лінзи, які складають об`єктиви фотоапаратів. Кришталик — найважливіша частина оптичної системи ока. Зображення виникає на внутрішній поверхні ока, сітківці, яка складається з декілька шарів нервових клітин. Проміння творить на сітківці ока, як на матовому склі фотографічного апарата, враження тих предметів, з якими проміння відбитого світла потрапляє до нього.
Дальтонізм — один з видів розладнання колірного зору, вперше описаний англійським ученим Дальтоном, який сам страждав цім недоліком. Він вважав, що кольори та їх відтінки залежать від змішування 7 основних кольорів спектру. Однак пізніше було доказано, що вся кількість кольорів залежить всього від 3 кольорів (червоного, зеленого, фіолетового). Коли у людини послаблене або повністю відсутнє сприйняття одного з 3-х вказаних елементів, то в залежності від цього відрізняють сліпих на червоний, зелений та фіолетовий (дуже рідко). Але, при порушенні сприйняття одного з 3-х основних кольорів страждає сприйняття і двох інших кольорів. Відрізняють природжені порушення колірного зору, до яких відноситься дальтонізм, та надбанні. Природжені порушення передаються за спадком, надбанні розвиваються при захворюваннях ока та центральної нервової системи. Може уразитись одно чи обидва ока та часто на усі 3 основних кольори. При дальтонізмі іноді протягом довгого часу дефект кольоросприйняття не помічається ні самим страждаючим, ні оточуючими. Багато людей нечутливі на деякі півтони, відтінки кольору і небагато є людей, що розрізняють колір у його тонких відтінках. Але, слід зазначити, що колірний зір розвивається від вправ, як і слух.
У повсякденній практичній діяльності, а особливо в художній, велике значення має чутливість ока до різниці кольорів об'єктів за світлістю, колірним тоном та насиченістю при певному освітленні. Пристосування ока до різних ступенів освітлення має назву адаптації. Зорова адаптація може здійснюватися у напрямку підвищення чутливості (адаптація до темряви) та у напрямку зниження її (адаптація до світла). Коли людина з напівтемної кімнати заходить у сонячну, вона перший час нічого не бачить. Інтенсивність світла при цьому може перевищувати верхній абсолютний поріг і викликати больові відчуття. Але за кілька хвилин чутливість очей знижується і навколишні предмети знову стають видимими. Заходячи зі світлого приміщення в темне, людина теж спочатку нічого не бачить, та поступово чутливість зорового аналізатора підвищується, і сліпота зникає. Адаптація до темряви йде спочатку дуже швидко, потім повільно, і приблизно через 30 хвилин опиняється на визначеному рівні. Адаптація до світла йде 3-5 хвилин. Виміряно, що тональність освітлення в природі змінюється до 1 мільярду разів! І не менш дивовижно, що чутливість ока людини до змін освітлення може зростати до 20 млн. разів. Спостереження під час практичної роботи на пленері показують, що саме адаптація, як властивість складного зорового механізму є причиною різного відчуття міри освітленості одного й того же стану природи. В жодній частині спектру наш зір не реагує так швидко при малої інтенсивності, як на червоний. Тому попереджуючий про небезпеку колір — саме червоний.
Чутливість аналізаторів не є постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися, залежно від коливань інтенсивності подразника. Адаптоване до темряви око чутливіше до електромагнітних хвиль, які знаходяться у зелено-блакитній частині спектра, ніж до тих, що знаходяться в оранжево-червоній його частині. Ефект Пуркин`є полягає в тому, що при слабкому сутінковому освітленні кольори жовтогарячо-червоної частини спектра здаються нам більш темними, а кольори зелено-синьої частини — більш світлими. Цей факт можна проілюструвати так. Якщо при денному світлі показати людині червоне й синє зображення на чорному тлі, вона побачить їх однаково чітко. Але якщо людина буде роздивлятися ці зображення в сутінках, їй здаватиметься, що червона частина зникла і залишилася тільки синя. З цієї причини дорожні та розпізнавальні знаки, що вказують на контури злітної смуги аеродрому, позначаються синім кольором. Адаптаційне регулювання чутливості має велике біологічне значення. Адаптація допомагає вловлювати слабкі подразники й охороняє органи чуття від занадто великих чи тривало діючих подразників. Зміни чутливості органів чуття можуть мати стійкий характер, пов'язаний, зокрема, із вимогами професійної діяльності. Наприклад, спеціалісти з фарбування тканин розрізняють до 40 відтінків чорного кольору, а для нетренованого ока вони здаються однаковими.
У процесі пристосування до оточуючого середовища у людини вироблюється ряд умовних рефлексів. Деякі з них складаються у дитинстві та характеризуються значною тривалістю. Сприйняття кольору пов`язано з багатьма умовними рефлексами, воно складається поступово під впливом фізичних та психологічних факторів. Однією з самих дивовижних та необхідних властивостей колірного зору є здатність ока розпізнавати локальне пофарбування предмету при всякому освітленні, тобто автоматично усувати вплив освітлення на колір предмету. Ця здатність має назву закону постійності кольору або константності сприйняття кольору. Так, листя дерев уявляється зеленим і до світанку, і опівдні, і на заходу, хоча колір листя у ці часи зовсім неоднаковий. Око незабаром перестає помічати колір освітлення, воно сприймається як близьке до середнього денного.
З точки зору колориметрії визначається, що зелений колір майже на 50% складається не з зеленого кольору, а може мати сотні різних відтінків — від жовто-зеленого до чорно-зеленого. Вранці мокра трава відбиває блакитне небо та має не зелений колір, а скоріше синє-зелений, тобто блакитний; в сонячний день крони дерев проти світла відбивають світле небо і сонце глянсовою поверхнею листя, ці відблиски біло-жовтого кольору; інше листя, яке знаходиться під іншим кутом та в глибині крони має різні відтінки темно-зеленого кольору. Листя, освітлене яскравим контражурним сонцем, мають насичений жовто-зелений колір. Таким чином, тільки на одному дереві міститься декілька відтінків зеленого, до того, різні породи дерев мають різний колір. Значення мають також сезонні зміни кольору листя — свіжа весняна зелень, літня насичена зелень та вохриста зелень наприкінці літа, загальна запиленість міста. Ще Леонардо да Вінчі був переконаний, що "…никакое тело никогда всецело не обнаружит свой природный цвет", колір предмета дійсно безупинно змінюється.
Око художника повинно бути звільнено від "завіси" константності, звички, характерної для звичайного бачення. Живописець повинен вміти відображати форму та колір у тому виді, в якому вони досягають його ока. Якщо ці професійно відчуті просторові властивості кольору та форми будуть передані у зображенні, глядач побачить правдиву картину дійсності, а не плоску пофарбовану поверхню. Саме таким шляхом йде навчання живопису, іншого методу ще ніхто не винаходив, хоча він достатньо трудомісткий та тривалий.
| «Нельзя заботиться в этюде о воздушности, передаче состояния природы, неверно передавая планы по светлоте и упрощенно в цвете. Нельзя ставить колористические задачи, понимая цвет элементарно, лишь как локальный. Для художника-реалиста совершенно очевидно, что именно правдивое изображение предмета в определенной среде, как бы она не изменяла его цветовой облик, т.е. именно так, как воспринимает художник, как раз и является наиболее достоверным художественным образом данного предмета». |
| |
А.Унковский
|
Предметний колір постійно підкорений змінам освітлення, він постійно змінюється, різні частини одного предмета завжди освітлені по-різному і тому мають різний обумовлений колір. Але наші знання про власний, дійсний, об`єктивний локальний колір предмету присутні у пам`яті у кожен момент зорового сприйняття (блакитне небо, зелена трава, червоні квіти). Ми можемо і не помічати тих змін кольору, які відбуваються у визначений відрізок часу. Таким чином, наше зорове сприйняття не обмежується лише тим, що надає орган зору в цю мить, а з`єднується, контактує з попереднім досвідом. Саме тому зорове відчуття виступає у формі визначених уявлень. Коли людина, наприклад, дивиться на жовту коробку, то бачить її тіньову сторону такою же жовтою, як і освітлену. Цю особливість зорового сприйняття Павлов пояснював утворенням стійкого умовного рефлексу. Одначе, у природи майже неможливо побачити власне, локальне офарблення предметів. Колір значно змінюється під впливом таких факторів: контрастного взаємовпливу сусідніх кольорів, властивостей предмета та його поверхні, повітряного середовища і відстані, сили спектрального складу прямого та відбитого світла. Ближче до лінії горизонту світлі і темні об'єкти темнішають, а теплі набувають холодних відтінків, тобто стають майже одного сіро-блакитного кольору.
| «Константность восприятия цвета заключается в сохранении действительного цвета предмета в изменившихся условиях освещения». |
| |
В.Кузин
|
| «Для рассмотрения контраста и константности, свойственных хроматическим цветам, представим себе красный объект в сине-зеленом освещении. Осознавая это, мы вычленяем цвет освещения, и в результате объект воспринимается как обладающий цветом, дополнительным к сине-зеленому, то есть красным. А как мы узнаём, что объект освещается сине-зеленым светом? Об этом нам может сказать видимый цвет окружающей среды. Серые или белые участки ее будут отражать сине-зеленый свет». |
| |
И.Рок
|
Існує таке поняття, як "втомленість" ока. Це відноситься і до тональних, і до колірних відношень. У процесі тривалої роботи над постановкою притуплюється чутливість ока, тонові та кольорові відзнаки послабшуються, згладжуються. Отже важливо частіше відводити погляд, відвертатись, відпочивати від роботи, а потім, при "першому погляді" на натуру точно "схоплювати" відношення. Особливо це стосується етюдів. Потрібно намагатися зберегти у пам`яті перше відчуття від натури, яке відображає швидкість нашого звичайного зорового спілкування з оточуючим середовищем. Серед майстрів, що найбільше сильно зазнали вплив живопису Делакруа, Курбе, Дом`є, були в основному художники, яких в історії мистецтва зв'язують з напрямком імпресіонізму і постімпресіонізму. У чому ж сутність імпресіонізму як художнього методу? Імпресіоністи прагнули передати у своїх добутках безпосереднє враження від навколишнього середовища (від фр. іmpression — враження), враження, насамперед, від сучасного міста з його рухливим, імпульсивним, різноманітним життям. Це враження вони прагнули втілити на полотні, створивши мальовничими засобами ілюзію світла і повітря, багатого кольорами світло-повітряного середовища. Для цього вони розклали колір на весь спектр, намагаючись писати чистим кольором, не змішуючи його на палітрі і використовуючи оптичне сприйняття ока, що зливає на визначеній відстані окремі мазки в загальний мальовничий образ. Вони прагнули бути максимально наближеними до того, як той чи інший предмет бачить людина в натурі на пленері, а людина бачить його завжди у всій складній взаємодії з середовищем. Заслуга імпресіоністів у тому, що вони вперше у мистецтві передали не тільки те, що бачить людина, але й ЯК ВОНА БАЧИТЬ. Тобто ми миттєво несвідомо співвідносимо тональні та колірні відношення натури.
| «Теоретики импрессионизма и неоимпрессионизма любили пользоваться выражениями "вибрация света", "передача световой вибрации", "изображение вибрирующего светового потока" и другими подобными формулами. С точки зрения физики эти выражения — образы, не имеющие отношения к волновой природе света. Мы не можем видеть световых колебаний, а передача волновой природы света невозможна и художественно бессмысленна. Невозможна и живопись спектральными цветами. "Чистые" цвета импрессионистов- это лишь отчасти цвета, близкие к спектральным, по большей же части — их разбелки и, кроме того, нейтральные светло-серые цвета, повышающие цветность соседних пятен. Но приемы импрессионистической живописи хорошо говорят о способе видения, о ясном выборе природной основы для цветовых гармоний картины. Мир для импрессиониста — это не столько мир вещей, сколько мир излучений. Цвет понимается только как постоянно меняющийся, всюду разный цвет излучения». |
| |
Н.Волков
|
Проблема кольору в естетиці ставилася неодноразово — визнано, що колір є найвиразнішим засобом образотворчого мистецтва, одначе в естетичній науці найменше з'ясований чуттєвий аспект впливу кольору. В наукових працях колір, передусім, розглядається як предмет дослідження різноманітних наук. Що ж до комплексного вивчення кольору як естетичного феномена, то роботи радянських та українських авторів у цьому напрямку є поодинокими, що і спонукає до подальшого аналізу цієї проблеми. Форма, колір, звук стають підґрунтям найважливіших форм естетичної діяльності людини. На цей час ще не вирішено багато питань. За яких умов вони стають явищами естетичними? Наскільки ця естетична діяльність використовує природні закономірності їхнього існування? Яким чином колір впливає на діяльність людини в її повсякденному житті? Відповіді сприятимуть узагальненню вже існуючих надбань у сфері вивчення кольору і обґрунтуванню вивчення кольору, як естетичного феномена в контексті міжпредметного дослідження на межі дисциплін естетики, культурології, психології, фізіології, мистецтвознавства.
| «Чувственные образы и звуки выступают в искусстве не только ради себя и своего непосредственного выявления, а с тем, чтобы в этой форме удовлетворить высшие духовные интересы, так как они обладают способностью пробудить и затронуть все глубины сознания и вызвать отклик в духе». |
| |
Г.Гегель
|
Базуючись на висновках античної естетики Арістотеля, доведено, що естетосфера кольору ґрунтується на естетичній спроможності людини, яка є передумовою можливості естетичного сприйняття кольору і одночасно властивістю психіки людини. При естетичному переживанні кольору взаємодіють естетичне почуття, сприйняття та уява спостерігача. Завдяки розвинутим естетичним можливостям людина може не тільки естетично сприймати колір, але й естетично переживати його красу. Символіка кольорів базується на об'єктивних особливостях психіки людини та тісно пов'язана з міфологічним, релігійним та культурологічними аспектами. Окремі історичні періоди від архаїчної Греції до постімпресіонізму визначали свої естетичні категорії, свої типи колірних гармоній. Залежно від матеріалістичної чи ідеалістичної платформи філософи різних часів по-різному трактували естетичні питання кольору. При всієї однобічності підходів багатьох з них до розуміння естетичного значення кольору, їх зусилля не пропали даремно, а підготували ґрунт для істинно наукових пояснень естетичної природи кольору. Подальший розвиток ідей щодо символічного використання кольорових можливостей у живопису зробив російський живописець, поет та теоретик мистецтва В.Кандінський. Його робота "Про духовне в мистецтві" (1912 р.) була присвячена пошуку нових засобів виразу духовного, як основоположного фундаменту мистецтва, звільнення від матеріального. За Кандінським, внутрішній сенс повніше може виявлятися в композиціях, які організовані на основі ритму, психофізіологічного впливу кольору та контрастів динаміки і статики. Головними в роботах митця постають колір та композиція. Плями кольору уявляються ним майже живими істотами. Ритм, емоційне звучання кольору, енергійність ліній в його живописних композиціях були покликані виразити ліричні відчуття, схожі на відчуття, які виникають під впливом музики та поезії. Колір перетворювався на найсуттєвіший смислоносій, набував нового значення.
Відчуття та сприйняття кольору — єдиний процес, але для естетичного сприйняття кольору необхідно мати достатньо розвинуті естетичні здатності. А для цього потрібна планомірна, систематична, цілеспрямована виховна робота з самого раннього дитинства. В естетичному сприйнятті кольору виявляється ряд закономірностей:
- реальний світ є тим джерелом, котрий надає інформаційний матеріал для задоволення естетичних потреб "бачити" кольори та їх сполучення і естетично їх оцінювати;
- ми сприймаємо не окремі, не ізольовані естетичні властивості кольорів та їх сполучень, а у сукупності;
- естетичне почуття кольору активно проявляється як специфічне емоційне переживання;
- в психологічний акт естетичного переживання кольору закономірно включаються увага, уява, пам'ять, фантазія;
- важливою закономірністю естетичного переживання кольору є ступінь розвиненості естетичних здатностей людини свідомо, осмислено насолоджуватися красою кольору;
- логічним буде рух в розумінні кольору від його фізичної природи, фізіологічного і психологічного механізму його сприйняття до символічного та естетичного сенсу кольору;
- художньо-естетичні творіння людства приумножують психофізіологічні моменти дії кольорових форм, що свідчить про існування кольору не тільки як одиниці людського сприйняття, а й кольору, як естетичного феномену.
У час сприйняття обов`язково відбувається з`єднання зорової реакції та думки, виникає осмислювання побаченого. А сам зоровий процес є послідовністю зорових суджень та думок. Ця робота відбувається як свідомо, так і несвідомо. Особливості візуального сприйняття полягають у співвідношеннях між сенсорним, фізіологічним відчуттям і психологічним сприйняттям цих об'єктів. До недавніх часів значення психології сприйняття недооцінювалося, мабуть тому, що вона базується на суб'єктивних відчуттях і оцінках, а це свідчить про її деяку "неповноцінність" щодо наукової об'єктивності.
Ясно, що зорове сприйняття художника таке ж саме, як і будь-якої здорової людини. Але ясно й те, що здатність бачити у художника має свої особливості. Насамперед, йому властиво уміння помітити гостро характерне у природі та людині — красу та гармонійність або, навпаки, дисгармонійність відношень. Художник більш здатний до зорового судження, чім звичайна людина. Можна сказати, що художник постійно відкритий до почуттів. Є незчисленні свідоцтва того, що якраз несподівано вражаюче відчуття пробуджує творчу діяльність. Звичайно, основа підготовлена навичками, досвідом роботи, знаннями, але потрібен поштовх. Художник завжди несе в собі готовність до цього пробудження, він переживає радість від самого бачення. Надчуттєве задоволення від споглядання — особливість його зорового сприйняття. Художник інакше бачить предмети. Звичайне розглядання об`єкту закінчується з його впізнаванням. Інформація отримана — як правило, більш і не потрібно. Людину цікавить загальний смисл предмету. А художник починає "дивитись" якраз з того моменту, коли людина зупинилась, за загальною формою він намагається виявити індивідуальність предмету або явища, його неповторні особливості. Силою творчої уяви художник оновлює навіть самий простий звичайний мотив. Підвищена увага викликає у художника своєрідне "мускульне відчуття" побаченого або уявленого, він ніби відчуває вагу предмету, його розмір, матеріал, з якого він зроблений. При задумі або створенні сюжетної картини художник напружений, несвідомо відображається на його обличчі та у жестах все те, що він малює. Можливо, присутня сильна предметність уявлення, досягнення в очах та мозку такого сліду реальної речі, який максимально відкриває її предметне значення. У побуті до предметів відносяться як до окремих речей. А в практиці мистецтва на всі предмети дивляться як на взаємопов`язані форми, колірні маси, силуети. Твори мистецтва — це композиції, тобто другий, організований по законам мистецтва світ. Образ, який живе в особливому зображальному полі. А воно має свої системи побудови, визначені умови. І головне в них — зображення повинно бути цілісним та нерозподіленим.
Іншою особливістю бачення художника є здатність побачити предмет відразу, цілком, миттєво даючи йому свою оцінку. Художник має потребу побачити світ таким чином, яким до нього ще ніхто не бачив. І справа тут не в обов`язкової новизні, зовнішній красі, а в зрозумінні значення предмету. Виконання цієї задачі залежить від того, як художник зможе виразити своє відношення до предмету. Кожного разу повинно статися маленьке відкриття, коли навіть вже бачене раніше зберігає характер неповторності. Думки про побутове призначення предметів відступають на другий план. Як казав Гете: "Художник любовно объединяется с предметом или природой, он не довольствуется созерцанием природы, ему необходимо ей подражать, состязаться с нею. Художник всю свою жизнь изучает природу, и в то же время он дерзок, он соревнуется с ней, он создает нечто такое, чего еще не было".
| «Художник видит больше других. Сложнее других. Быстрее других». |
| |
Ченнини
|
| «Многого мы не видим только потому, что не требуем от себя этой способности, не заставляем себя рассматривать и понимать, не знаем,… что можем видеть». |
| |
А.Голубкина
|
| «То, что мы обычно называем цветом, не более чем окраска предметов, но вовсе не то, что видит наш глаз, при условии целостного видения. Натюрморт, который стоит перед вами…должен стать для вас картиной, то есть единым цельным и неделимым зрительным образом… Для этого надо на время забыть, что это кубик, гранат, яблоко и т.д. Это цветные части цветной картины, которая находится перед вами. Сила этой картины в ее цветном звучании в целом, как бы цветовой оркестр, исполняемый разными инструментами». |
| |
Р.Фальк
|
Професія примушує художника не тільки тренувати точність ока, але й розвивати швидкість сприйняття. Художник устигає за лічені миті розпізнати візерунок, колір, силует, запам`ятати це. Розвивається пам`ять, спостережливість, а також швидкість та точність реакції, окомір, точність рухів руки. Художник — це людина, яка володіє загостреним почуттям пропорцій і перетворює його в інструмент пізнання та відкриває новий зміст в пластичних властивостях натури.
| «Но тонко, даже блестяще развитые слух, глаз и рука не гарантируют тонкости и человечности развития души, как не гарантируют и подлинного творчества». |
| |
Б.Неменский
|
Цілісність художнього сприйняття — уміння художника бачити предмети натурної постановки одночасно, усі одразу. Тільки так можна правильно визначити пропорції предметів, тональні і колірні відношення та домогтися цілісності зображення натури. У цілісності сприйняття й міститься професійне "уміння бачити" та "постановка ока" художника. При цілісному баченні та одночасному порівнянні треба по можливості на якусь мить відвлектись від впізнання самого предмету. Сприймаючі натуру взагалі, у цілісному виді, ми добре бачимо кольорові відношення, уловлюємо зміни кольорів, в залежності від освітлення та віддаленості. У даний відрізок часу наше сприйняття обмежується відчуттям плям кольору, що відбиваються сітчаткою ока. Якщо швидко поглянути на білий або сірий предмет, освітлений сонцем, можна у якусь мить побачити його оранжевий відтінок у світу та фіолетовий у тіні. Але як тільки око затримується на якому-небудь об`єкті та предмет впізнаний, одразу ж зникає відчуття оранжевого та фіолетового, відчуття теплохолодності: предмет знову стає білим чи сірим, тобто уявляється у своєму власному, локальному забарвленні. Колірні рефлекси теж краще помітні, якщо не вглядатися в окремі деталі, а бачити форму широко та узагальнено.
| «Говорят "поставлен глаз". Постановка глаза — это постепенное осознание, что только способность охватить зрением большое пространство, видение целого определяют художественное восприятие мастера — живописца. Живопись в природе не находится в готовом, написанном состоянии, она полускрыта. Ее нужно проявлять на холсте. Чем опытнее вы будете становиться, тем шире будете смотреть на целое. Сначала вы будете искать и сравнивать два тона вместе, потом три, потом четыре, пять одновременно, и наконец, как дирижер оркестра, который одновременно слышит и скрипку, и флейту, и контрабас и т. д., вы разовьете глаз настолько, что будете видеть все одновременно. Тогда вы станете мастером живописи». |
| |
Б.Иогансон
|
| «Поставленный глаз — свойство биологическое, чем в корне отличается от вкуса, который только приобретается. Однако это свойство можно развить. Поставленный глаз крайне важен. Вкус может подвести, потому что исходит исключительно от разума. Поставленный глаз не подводит никогда, так как будучи развит в известной степени при помощи разума, входит в плоть и кровь, становится как бы свойством организма и от рассудка не зависит. Он просто не дает человеку выпасть из рамок искусства». |
| |
Р.Фальк
|
|
